Японський мініволейбол малечу не розчарував.
За ініціативи Кіровоградського відділення Національного Олімпійського комітету в України завершився унікальний спортивний інтегрований проєкт «Японський мініволейбол-2021», присвячений ХХХІІ Літнім Олімпійським іграм у Токіо - Японія. Протягом місяця з 19 лютого 2021року по 22 березня 2021 року здобувачі освіти «НВК ЗНЗ І-ІІІ ступенів № 19 – ДНЗ «Лісова казка» подорожували неймовірно цікавим континентом - Азією та яскравою країною Японією.
Перший тиждень. Здобувачі освіти 1 класу ознайомились з історією Японії та офіційними правилами японського мініволейболу. Школярі 2 А,В класів розповіли, що велику популярність у країні мають види єдиноборства кендо (фехтування на мечах), дзюдо, карате-до, айкідо, а також національні види боротьби - сумо. Діти продемонстрували традиції привітання під час змагань карате. А школярі 4 класів провели дослідження і з’ясували, що японський мініволейбол зародився у 1972 року на острові Хоккайдо в місті Тайки. Девіз мініволейбола: «Зустрічай людей, заводь друзів, ділись з друзями»
Другий тиждень. Діти 2-4 класів на уроках інформатики, математики,
трудового навчання, музичного мистецтва, фізичної культури дізналися багато
цікавого про цю країну та її населення. Наприклад, одяг кімоно може бути
спортивним та використовуватись у повсякденному житті; дизайнером кімоно бути
нелегко, але дуже цікаво; сади зі скам'янілими пейзажами багатозначні та
символічні. Здивувало дітей те, що спортсмени не слідкують за своєю вагою, а
навпаки набирають вагу в сумо; японці пишуть зверху вниз; вірш не має рими;
гімн Японії найкоротший у світі, а герб країни - квітка хризантема. Знайомою
для школярів була інформація про дерев’яне взуття; про поклон - унікальний,
цілий ритуал, про бонсай та ікебано, що являє собою суцільну науку. Звичайно, запитання
про те, з якого боку кермо в японських автомобілях та чим їдять японці були
легкими. Та нелегко було виконати вправи з паличками, що японською називаються
«хасі», - потренувати дрібну моторику. А гра в японський мініволейбол –
обов’язкова частина уроку фізичної культури.
Третій тиждень. Школярі на уроках математики та трудового навчання розрахували та виготовили, використавши різноманітний матеріал, яскраві, неповторно індивідуальні віяла. Споглядаючи на них, отримуєш естетичне задоволення від робіт дітей. На уроках інформатики, музичного мистецтва діти ознайомились із культурними традиціями Японії. Переконалися, що японська культура-неповторний взірець гармонії між навколишнім світом і людиною. Переглянули спортивні змагання «Японське бойове віяло», подискутували про те, що віяло в сучасний час може допомогти в спекотну пору року і одночасно може бути бойовою зброєю. На уроках фізичної культури придумали фізичні вправи з віялом. З великою цікавістю діти приміряли традиційне японське взуття - гета.
Четвертий тиждень. Здобувачі освіти ознайомились з уроками фізичної культури та традиційними спортивними змаганнями, святами Японії. Спробували виконати Японську гімнастику «Макко-хо» та зрозуміли, що вправи спрямовані на випрямлення хребта, покращують рухливість суглобів і зміцнюють імунітет.
Школярі отримали величезне задоволення від участі в проєкті «Японський
мініволейбол-2021». Переможці конкурсів, спортивних змагань отримали пам’ятні
подарунки від Національного Олімпійського Комітету України.
Велику
допомогу у проведені заходу надали батьки, класні керівники.
Вчитель фізичної культури Хітріч І.В.
Сторінкa у Facebook https://www.facebook.com/photo?fbid=2535997856706181&set=pcb.2535998633372770
Сторінкa у Facebook закладу «НВК ЗНЗ
І-ІІІ ступенів «19- ДНЗ «Лісова казка»
https://www.facebook.com/photo?fbid=2548137188825581&set=pcb.940914346313075
Японська зачіска
Бойове віяло https://www.youtube.com/watch?v=_HUCezObe28
Металеве
бойове віяло, використовуване досвідченим майстром, являє собою зброю з доволі
широким спектром можливостей, тим паче, що воно складається і розсувається,
перетворюючись то на кийок, то на невеликий щит, то на величезну гостру бритву.
З
точки зору техніки застосування, робота з віялом ділиться на дві частини:
робота зі складеним віялом і робота з розгорнутим віялом. У складеному стані
його використовували так само, як і короткий кийок. У розгорнутому з його
допомогою можна було захиститися від метальної зброї.
Тонкі ковані пластинки, з яких складалося віяло, не в змозі були витримати удар стріли або пущеного сильною й умілою рукою сюрікена, але повернені під невеликим кутом до лінії атаки могли відхилити зброю, що летіла, убік.
На близькій дистанції з його допомогою противнику закривали огляд. З огляду на це, як правило, разом із віялом використовували ще якусь зброю, наприклад, короткий меч танто (хоча танто дуже часто помилково називають ножем, насправді це короткий меч). Крім того, гострим краєм розгорнутого віяла наносили удари по незахищених вразливих зонах супротивника (шия, обличчя, внутрішня поверхня кистей рук тощо). Чергування розгортання і закривання віяла під час поєдинку створювало додаткову перешкоду, яку застосовували для відволікання і розсіювання уваги супротивника.
Японський мініволейбол малечу не розчарував.
12
березня між 2-А та 2-В класами відбулась яскрава, емоційна фінальна гра. На
волейбольному майданчику палали спортивні пристрасті, хто краще виконає подачу
м’яча, а у якій команді спрацюють краще тактичні дії під час гри. Перемогу з
трьох партій здобула команда 2-В класу. Діти отримали пам’ятні подарунки від
відділення Національного Олімпійського Комітету України в Кіровоградській
області. 2 класи закінчили інтегрований спортивний проєкт «Японський мініволейбол»,
який запам’ятається їм надовго. Адже за цей час школярі на уроках інформатики,
музичного мистецтва, фізичної культури познайомились з традиціями країни, де
сходить сонце. До фіналу готуються й здобувачі освіти 4 класів.
Пошукова робота
1. Японська національна їжа.
Гета (яп. 下駄)-японські дерев'яні сандалі у формі лавочки, однакові для обох
ніг (зверху мають вигляд прямокутників з округлими кутами та, іноді, трохи опуклими сторонами).
Єрмаков
Костянтин Анатолійович (нар.1976) майстер спорту України міжнародного
класу з греко-римської боротьби, заслужений
майстер спорту України з сумо, член
національної збірної України з греко-римської боротьби та національної збірної
України з сумо, мічман Збройних сил України.
Чемпіон світу з сумо 2012 року. Костянтин Єрмаков
завоював титул чемпіона світу під час світової першості у Гонконгу
Японські національні традиції
Огляд традиційної культури Японії.
Зокрема, розглянуто одяг, китайський календар в Японії, розвиток моди,
святкування Нового року, традиційну японську зброю, та театральне мистецтво.
Одяг (іфуку) у Японії підрозділяється
на дві категорії: вафуку (одяг японського стилю) і ефуку (одяг західного
стилю). Слово «кімоно» є сучасним позначенням традиційного японського одягу
типу халата, що носять підперезаним у талії, але в минулі епохи цей тип
іменувався «косоде» («кімоно» може також позначати традиційний одяг у цілому).
Історія японського одягу в значній своїй частині є історією еволюції косоде і
японізації закордонних видів.
Що стосується древньої епохи
Дзьомон (від 10 тис. до 300 років до н.е.), то передбачається використання
людьми хутр і кори для прикриття наготи. В епоху Яйоі (від 300 років до н.е. до
300 років н.е.) у Японії з'явилися шовківництво й технологія ткацтва. Судячи з
китайських літописів, японці тієї епохи куталися в лляні або шовкові простирадла.
Як свідчать глиняні фігурки ханіва з могил IV - V вв., чоловіки одягалися в
кіну (довгі підперезані верхні одяги із прямими рукавами й перев'язані біля
кистей і ліктів).
На ногах красувалися хакама -
широкі штани з перев'язами нижче колін. Жінки одягалися в кіну, що мало
відрізнялися від чоловічих, і в плісировані спідниці (мо). Туалети для обох
полів виготовляли з рослинних волокон, наприклад, луб'яних, хоча знать часом
дозволяла собі й шовкові тканини.
Впровадження буддизму й
китайської системи правління привели до встановлення правил для одіянь
аристократів і придворних чиновників, а всі туалети були розділені на
церемоніальні, придворні й робітничі. В епоху Хейан (794 - 1185) одяг став
більше простим по покрою, але зате надзвичайно багатошаровим. Одіяння
аристократа для самих формальних випадків (сокутай) складалося із широких
штанів, під якими перебували так звані розділені спідниці (огуті), а верхня
частина тулуба декорувалася в численні шари довгих і широких одягів (хо). У
менш формальних випадках чоловіки носили хо поверх сасінукі (панталони до
щиколоток зі шнурівкою), а під ними перебували огуті.
У повсякденному туалеті хо
поступалися місцем коротким накидкам носі. На полювання аристократи виїжджали в
накидках з луб'яних волокон (карігіну), які згодом зробилися формальним одягом
для військових лідерів. Формальний костюм фрейліни епохи Хейан - карагінумо (з
XVI в. він відомий як 12 - слойна одежа - дзюніхітое). Його найважливішим
елементом були утікі - 5, 10 або більше шарів платтів на підкладці, причому
кожний наступний шар був длинніше попереднього, що створювало вражаючий ефект,
з огляду, до всього іншого продуману комбінацію квітів кожного шару.
Для повсякденного носіння жінки
використовували спрощений варіант утікі (коутікі) або широкі верхні одяги зі
штанями. У поїздках надівалися солом'яні капелюхи (ітімегаса) з вуалями зі
смужок матерії (мусітатегіну) або безпідкладкові косинки (кінукадзукі). Жінки
незнатного походження облачалися в більше прості одяги, включаючи короткі
безрукавні плаття (тенасі). В епоху Камакура (1185 - 1333), відзначену падінням
престижу імператорського двору, строгі військові костюми потіснили шикарні
шовкові вироби. Карігіну перетворилися в стандартну форму самураїв поряд із
плащем (суйкан) із щільної тканини.
На кожен день призначався верхній
одяг хітатаре із широким коміром. Її запихували в штани. Жінки тієї епохи
спочатку віддавали перевагу комбінації утікі з хакама (шаровари або спідниця),
але потім утікі замінили на косоде - нижнє плаття з короткими рукавами (хакама
зберегли свої позиції). Епоха Муроматі (1333 - 1568) прославилася в сфері
туалетів лише модою на додаткові жакети (утікаке, або каідорі), які носили
поверх косоде. В епоху Адзуті - Момояма (1568 - 1600) під впливом Ода Нобунага
й Тойотомі Хідейосі, що проповідували яскравий декоративний стиль, а також
завдяки контактам із Заходом і зв'язкам, що розширилися, з Китаєм одяг
аристократії став набагато більше розкішним, ніж у попередні епохи, але самураї
продовжували надягати камісімо (одноколірна «двійка» з безрукавною верхньою
частиною).
З роками для камісімо стали
підбирати все більше щільні матеріали, верхню половину розширили в плечах і до
ансамблю додали плісировані штани, що волочаться. В епоху Едо (1600 - 1868)
чоловічий і дамський варіанти косоде стали особливо яскраво декорованими через
освоєння нових технологій фарбування тканин (юдзен і сіборідзоме).
Держава регламентувала типи, кольори й тканини для одягу простолюдинів і
військових. Останнім було запропоновано носити косоде, хакама довжиною до
щиколоток і накидку хаорі. Після реставрації Мейдзі почався повільний процес
вестернизации японського одягу, причому лідерство в цьому процесі захопили
чоловіки. Тільки після другої світової війни звичай носіння західних туалетів
став нормою для всіх шарів суспільства. Нині японський одяг являє собою суміш
всіляких стилів і покроїв.
Китайський календар в Японії
В сучасній Японії застосовується григоріанський календар - той же, що і в
решті всього світу, включаючи Україну, але виключаючи мусульманські країни.
Проте в колишні часи офіційними були інші календарні системи, які і зараз часто
використовуються в церемоніальній, астрологічній і культурній меті. Зокрема, в
Японії відомі: китайський шістдесятирічний календар, рахунок літ по імператорах
і рахунок літ від заснування Японії.
Китайський календар. Як відомо, в традиційному
китайському календарі рахунок літ ведеться по 12 зодіакальним тваринам або
"12 небесним гілкам" (дзюнісі). Проте паралельно рахунок йде також по
"10 земним втечам" (дзіккан) - старшим і молодшим символам природних
стихій (Дерево, Вогонь, Земля, Золото, Вода).
Розвиток моди
Японці почали носити одяг західного стилю в епоху Мейдзі (1868 - 1912).
Чоловіки досить швидко пристосувалися до таких модних європейських туалетів, як
костюми. Однак японки в скільки-небудь значних кількостях не переходили до
носіння нових зразків верхнього плаття аж до закінчення Другої світової війни.
Точно так само модний дизайн у західному змісті цього слова, а також
дизайнерська професія по-сьогоденню затвердилися в Японії тільки в післявоєнний
період.
Серед дизайнерів, що зробили помітний вплив на формування післявоєнної
японської моди, варто назвати Сугіно Йосіко (1892 - 1978), що заснувала Коледж
Сугіно по пошиттю дамського плаття, Танака Тійо (1906 -) і Кувасава Йоко (1910
- 1977). Всі вони почали навчати бажаючих шиттю західних одягів ще в 30-ті
роки. В 1948 р. був відкритий Японський дизайнерський клуб, а в 1952 р. -
Японський клуб редакторів відділів моди в газетах і журналах. Обидва клуби
внесли істотну лепту в організаційне вдосконалювання японської індустрії моди.
Показ мод, проведений у Японії Кристианом Діором в 1953 р., стимулював поворот
японського дизайнерського світу до паризьких стандартів.
В 60-ті роки, у міру того, як населення країни проявляло все більший інтерес
до моди як до такої, дизайнерський бізнес розцвітав, підкоряючи одну вершину за
іншою. Саме в рамках цього десятиліття слава прийшла до видатних дизайнерів
Такада Кендзо, Косіно Дзюнко й Мацуда Міцухіро. Всі вони закінчили в 1961 р.
коледж Бунка Фукусо Гакуін. У ці ж роки залучив до себе увагу Міяке Іссей, що
тоді ще вчився в Університеті Тама і спеціалізувався на образотворчих
мистецтвах.
І знову - таки в 60-ті роки світ моди визнав оригінальність японських
дизайнерів, відкрив перед ними свої двері. В 1965 р. Морі Ханае представила
свою першу закордонну колекцію модного одягу в Нью-Йорку. Її вечірні плаття з
використанням японських мотивів і із застосуванням традиційних японських
технологій фарбування текстилю юдзен, мали колосальний успіх.
Такада Кендзо відкрив власну майстерню в Парижі в 1970 р. Швидко зібрану
ним клієнтуру досить впечатлили "азіатський" дух і юнацька
спрямованість його виробів. В 1971 р. першу свою закордонну виставку
організував у Нью-Йорку Міяке Іссей. Його добутки відомі приниженням гендерних
розходжень і акцентом на художні прийоми, завдяки яким одяг як би виходить за
рамки просто модних туалетів і стає засобом вираження індивідуальних рис
клієнта. Винятково успішний показ, підготовлений в 1971 р. Ямамото Кансай у
Лондоні, мав яскраво виражену "японістичну" тематику й
супроводжувався виконанням музики кабукі. Його дизайни тяжіли до поп-мотивів із
вкрапленнями японського фольклору й кітчу.
На початку 80-х років Ямамото Едзі й Кавакубо Рей перейшли границі
вкорінених концепцій пошиття одягу й жіночої краси й розвили так званий
"антимодний підхід". Часто обумовлений як "підроблена
вбогість" або "пост-апокаліпсична зовнішність" підхід цей
вплинув на світ моди. В 1985 р. Токійська Рада Дизайнерів Моди почала двічі в
рік проводити покази модних туалетів, які одержали назву "Токійські
Колекції". Завдяки цим показам, Токіо перетворився в місце зародження
високої моди поряд з Парижем, Лондоном, Міланом і Нью-Йорком.
Новий рік в Японії
До Японії місячний тваринний календар прийшов з Китаю; японці жили по ньому
до 70-х років XIX століття, до тих пір, поки в закриту досі країну не прибули
європейці. Разом з іншими західними новинами японці перейняли і григоріанський
календар, так що зараз Новий рік в Країні висхідного сонця відзначають в ніч з 31
грудня на 1 січня. Традиція ж відзначати східне новорічне свято залишилася
тільки в китайських общинах Японії.
За традицією, в новорічну ніч відразу після півночі в буддійських храмах
лунає 108 ударів дзвону. Вважається, цей ритуальний дзвін очищає людей від вад
і дозволяє зустріти рік, який наступив, з чистим серцем. Японці звичайно
відправляються в храм в традиційному національному одязі; церемонію перших
відвідин храму в ніч Нового року називають "хацумоде". Напередодні
свята будинки прикрашають "кадамацу" — композицією з віток сосни,
стебел бамбуку, соломи і дерева сливи, закріпленого в декоративному горщику. В
приміщенні на видному місці ставлять низький стіл "моті", на який
виставляють блюдо з рисовими коржиками і мандаринами — символом щастя, довголіття
і багатства. Треба сказати, що згідно японським віруванням кожне блюдо на
новорічному столі несе певне символічне значення. Наприклад, локшина з гречаної
муки дарує довголіття, квасоля — здоров'я, оселедцева ікра — багатство і велике
потомство. Поздоровляючи один одного, люди згадують все добре, що було в
минулому році, і прагнуть забути погані події.
Японська новорічна вітальна листівка. В
передноворічні грудневі дні японці відправляють близьким, друзям і знайомим
вітальні листівки — "ненгадзе". Цей звичай носить майже ритуальний
характер: якщо японець хоча б раз послав комусь листівку, то він повинен
поздоровляти цю людину все своє життя! Як правильно написати поздоровлення,
дітей учать в школі. Сотні мільйонів новорічних послань розлітаються по всьому
світу; поштові служби навіть вимушені наймати для їх обробки додаткових
співробітників.
Період з 28 грудня по 5 січня — вихідні дні в Японії його називають
«золотий тиждень». До її настання японці звичайно встигають проводити старий
рік з своїм робочим колективом в якому-небудь ресторані.
З новорічних сувенірів особливо популярні стріли з білим оперенням,
охороняючі будинок від злих духів; граблі з бамбука, щоб загрібати щастя;
кораблик з рисом і сьома богами щастя. Згідно японським віруванням, якщо покласти
такий кораблик під подушку, то неодмінно присниться віщий сон. Із старовини
прийшов і звичай дарувати ляльку Дарума, замість очей у якої порожні очні ямки.
Той, хто отримав подарунок, повинен намалювати їй одне око; вважається, що
друге відкриється само, коли збудеться задане бажання. Цікаво, що чим старше
людина, якій дарують сувенір, тим більших розмірів повинна бути лялька.
Визначні пам'ятки культури Японії навесні в цвітінні
сакури
Японія, століттями залишалася закритою від всіх зовнішніх впливів, несхожа
ні на одну іншу країну світу. Лише в минулому столітті потихеньку почала вона
відкривати свої двері іноземцям, що знайшли тут дивну самобутню культуру.
І сьогоднішні мандрівники продовжують захоплюватися органічним сплетенням
середньовіччя з технологіями XXI століття. Особливо красива Японія весною - в
цей час цінителі краси з різних кутів світу з'їжджаються в Країну висхідного
сонця помилуватися її визначними пам'ятками, потопаючими в білому і
блідо-рожевому цвіті японської вишні - сакури.
Останніми роками немало приїжджає і росіян. Знайомство з країною краще
всього почати із столиці. Токіо, що в перекладі значить "східна
столиця" - величезне місто, яке займає більше 2 тисяч квадратних
кілометрів.
Розповісти про нього неможливо - його потрібно бачити і відчувати, не
загубившися при цьому у водоверті життя. Головна вулиця міста - виблискуюча
вогнями Гінза з найдорожчою в світі нерухомістю. Дорогі ресторани, магазини,
готелі. Район Сіндзюку з його хмарочосами і численними розважальними закладами.
Електронний і комп'ютерний центр світу Акіхабара. Старі вулиці району Асакуса,
де життя кипить цілу добу - ресторани, розважальні центри, лавочки з
сувенірами, і найпопулярніші серед них - матрьошки. Ні, не наші, цю ідею ми
запозичили у японців років сто тому. Тут же розташований буддійський храм
Сенсодзі.
А ще в Токіо є Імператорський палац, прекрасні парки, храми, музеї і
виставкові зали. І, звичайно ж, готелі. Їх тут багато, всіх провідних готельних
фірм - Інтерконтіненталь, Хайат і інших, і все - найвищого класу. Є і
традиційні японські, "рекан", де можна відчути себе самураєм на
відпочинку. Японія - це не тільки Токіо.
Дуже цікаві імператорські столиці. Кіото, більше 1000 років був столицею
країни, і сьогодні залишається її культурним і духовним центром, і тут більшою
мірою збереглася традиційність японського стилю життя. Палац в Кіото, до 1867
був офіційною резиденцією імператора - один з найкрасивіших в світі.
На весь світ знаменитий Золотий храм Кінкакудзі. Тут же розташований храм
Реандзі з унікальним Садом п'ятнадцяти каміння. Старовинні храми розташованої
недалеко від Кіото Нарі - першої столиці країни - мабуть, ще більш цікаві.
Захоплює досконалістю архітектурних форм храм Хорюдзі - якнайдавніша дерев'яна
споруда Японії. А добратися сюди дуже просто - між Токіо, Осакою і Кіото курсує
"куля" - найшвидший потяг в світі, розвиваючий швидкість до 300
км/годину. Варто з'їздити і до знаменитої Фудзіями, біля підніжжя якої -
термальний курорт Хаконе з живописними вулканічними озерами.
Цікавий і національний ландшафтний парк Нікко з озерами, водопадами,
історичними храмами, музеєм архітектурних мініатюр. А діти неодмінно залишаться
в захваті від прекрасного токійського Діснейленда. У всьому світі відомі
стародавні театри Але і Кабукі, де всі жіночі ролі традиційно грають чоловіки.
Щоб зрозуміти, про що мова в спектаклі, треба знати досить багато з місцевої
історії і психології. Комусь може не сподобатися, але видовище оригінальне -
тим і цікаво.
Вільний день варто провести на "Острові розваг" в Йокогамі - тут
безліч атракціонів, аквамузей і аквапарк, створений з використанням
найсучасніших технологій. А якщо хочете зануритися в атмосферу минулих століть,
відправляйтеся в тематичний парк "Едомура" або в "Вестерн
Віллідж" і "Уорлд Сквер".
Японська кухня теж нікого не розчарує, вразивши навіть найдосвідченіших
гурманів різноманітністю пропонованих страв.
Єдина незручність - скрізь, окрім європейських ресторанів, прийнято їсти
паличками, так що рекомендуємо потренуватися заздалегідь. Якщо хочете встигнути
до цвітіння сакури, поспішайте. В Японії будь-який запит проходить безліч
інстанцій, і отримання візи потребує не менше три тижні. Таксі дороге, та і
чотирьох чоловік можуть не посадити - не з шкідливості, просто тут не прийнято
сидіти поряд з водієм. Метро, автобуси, електрички ходять точно, як японський
годинник.
Японія - одна з небагатьох країн, де долари не в ходу. І чайових там не
беруть - навіть в ієнах. Порада транзитникам: якщо летите до Австралії через
Токіо, замовте одноденну екскурсію - і стикувальний час не пропаде дарма.
Традиційна японська зброя
Епоха Лука. Лук (юмі) - це якнайдавніша японська
зброя. Він активно використовувався ще в доісторичні часи. Стрільба з лука
традиційно була відома в двох видах - як важлива частина синтоїстських обрядів
(кюдо - "Шлях лука") і власне як військове мистецтво (кюдзіцу -
"Мистецтво стрільби з лука"). Перше, як правило, практикували
аристократи, друге - самураї.
Японський лук асиметричний, верхня половина приблизно в два рази довше
нижньої. Довжина лука - 2 м і більш. Традиційно плечі лука робляться
композитними, тобто, зовнішня частина - дерев'яна, а внутрішня - бамбукова. В
результаті цього стріла практично ніколи не летить прямо, що робить точне
прицілювання справою великої практики. Звичайна дистанція прицільного польоту стріли
- близько 60 метрів, для майстра - до 120 метрів.
Часто наконечники стріл робилися порожнистими, щоб при польоті вони
видавали свистячі звуки. Вважалося, що це відлякує злих духів.
В стародавні часи існували луки, які натягалися не однією людиною, а
декількома (відомі луки, які натягували сім чоловік!). Ці важкі луки
використовувалися не тільки проти людей, але і в морських битвах для знищення
човнів супротивника.
Крім просто стрільби з лука, важливим мистецтвом була стрільба з коня
(бакюдзіцу).
Епоха Списа. В XVI столітті в Японії отримали
розповсюдження європейські мушкети, завезені з Португалії. Вони понизили
значення кюдзіцу практично до нуля. Одночасно з цим піднялося значення списа
(ярі). Тому період Громадянської Війни називають Епохою Списа.
Основним тактичним прийомом при використовуванні списа було збиття кінних
самураїв з коня. Падаючи на землю, такий воїн ставав практично беззахисним.
Звичайно списи використовувалися пішими воїнами. Довжина такого списа складала
приблизно 5 метрів, і володіння їм вимагало значної фізичної сили. Різні
самурайські клани використовували списи різної довжини і конфігурації
наконечника.
Епоха Меча. Зі встановленням в 1603 році
Сьогуната Токугава військове мистецтво як мистецтво "перемоги за всяку
ціну" відійшло в минуле. Воно стало самодостатнім мистецтвом
самовдосконалення і спортивного змагання. Тому фізичну силу майстрів володіння
списом замінила майстерність володіння мечем (кендзюцу).
Саме в цей період самурайський меч став вважатися "душею
самурая". Він заточується з однієї, опуклої, сторони, а увігнута сторона
служить свого роду "щитом" під час фехтування. Особливі технології
багатошарового кування роблять меч дивно міцним і гострим. Його виробництво
дуже довго і трудомістко, тому навіть абсолютно новий меч завжди коштував
величезних грошей. Стародавній же меч, створений великим майстром, - цілий
стан. Розподіл мечів між синами завжди обмовлявся спеціальним рядком в
заповітах самураїв.
Основними різновидами меча були:
·
Текуто - якнайдавніший прямий меч.
·
Кен - стародавній прямий двосічний меч, який мав
релігійне застосування і рідко що використався в бою.
·
Танто - кинджал або ніж завдовжки до 30 см.
·
Вакідзасі, Сето або Кодаті - малий меч (від 30 до 60
см).
·
Таті - великий меч (від 60 см), що носився вістрям
вниз.
·
Катана або Дайто - великий меч, що носився вістрям
вгору.
·
Нодаті або О-даті - надвеликий меч (від 1 м і до
1,5-1,8 м), що носився за спиною. Частіше зустрічається в манге, аніме і
відеоіграх, ніж зустрічався в реальному житті.
Для тренувань також використовувалися бамбукові мечі-сінай (введені Оно
Такадою) і дерев'яні мечі-боккен (введені Міямото Мусасі). Останні також
використовувалися самостійно як зброя для бою з "негідним
супротивником", наприклад, з грабіжником.
Чоловіки низьких станів мали право носити тільки малі мечі або кинджали -
для самооборони від бандитів. Самураї мали право на носіння двох мечів -
великого і малого. Фехтували при цьому, проте, тільки великим мечем, хоча
існували і школи фехтування обома мечами заразом. Вважалося, що майстер визначається
по умінню розправитися з супротивником якнайменшою кількістю помахів мечем.
"Вищим пілотажем" вважалося уміння вбивати, тільки діставши меч з
піхов - одним рухом (мистецтво іайдзюцу). Такі поєдинки продовжувалися
буквально частки секунди.
Менш значні види самурайської зброї. До
допоміжної і другорядної зброї відносилися, зокрема:
·
Бо - бойова жердина. В даний час використовується як
спортивна зброя. Існує в безлічі варіантів різної довжини (від 30 см до 3 м) і
перетину (від круглого до шестикутного).
·
Дзітте - зброя у вигляді двозубої залізної
"вилки". Використовувалася поліцією епохи Токугава для захоплення
меча самурая, що розбушувався (звичайно п'яного), а також як бойова палиця.
·
Йорой-досі - "кинджал милосердя", різновид
стилета, який використовувався для добивання поранених.
·
Кайкен - жіночий бойовий ніж. Використовувався
дівчатами із знатних сімей як зброя для самогубства при замаху на їх честь.
·
Кодзука - бойовий ніж. Часто використовувався як
побутовий.
·
Коцука - бойовий ніж, носився в піхвах бойового меча.
·
Нагіната - японська алебарда. Жердина з прикріпленим
до нього плоским лезом. Спочатку використовувалася піхотинцями для пошкодження
ніг коней супротивника. В XVII столітті стала вважатися оборонною зброєю дівчат
з самурайських сімей. Звичайна довжина нагінати складає близько 2 м.
·
Тессен (Дансен утіва) - бойове віяло. Віяло із
сталевими спицями. Зброя воєначальників. Використовувався по прямому
призначенню, а також як невеликий щит. Іноді спиці заточувалися, і тоді таке
віяло можна було застосовувати як бойову сокиру.
·
Вогнепальна зброя - найбільше розповсюдження вона
отримала за часів Громадянської Війни. Йдеться про однозарядні
рушниці-аркебузи, які звичайно використовували легкі піхотинці (асігару). Після
встановлення сьогуната Токугава вогнепальна зброя швидко вийшла з вживання як
"негідне справжнього воїна".
Театр
Японський
театр відрізняється великим жанровим різноманіттям. В Японії можна побачити
спектаклі, створені ще в 8 столітті і ультрасучасні постановки. Токіо належить
до найбільших світових театральних центрів. Тут діє японське відділення
Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО, влаштовуються численні гастролі
театральних колективів і окремих світових знаменитостей, проводяться міжнародні
конкурси балету, конференції і симпозіуми з проблем театрального мистецтва,
майстер-класи по пластиці традиційного театру, на які з'їжджаються актори і
режисери з багатьох країн світу.
В Токіо є
Театральний музей з багатою колекцією і бібліотекою. За 20 сторіччя в Токіо
зведено немало першокласних театральних будівель, серед яких слід вказати в
першу чергу Національний театр (1966) і Новий національний театр (1997).
Японське театральне мистецтво підрозділяється на деякі крупні форми.
Це
традиційний театр, театр сучасної драми (Сінгекі), комерційний театр і сучасний
музичний театр. Найвидатнішими формами традиційного театру є Но
(Ногаку)—синто-буддійський середньовічний мистеричний театр масок; Кабукі –
театр пізнього середньовіччя для ремісників і купців, граючий гостросюжетні
історико-героїчні і, переважно, побутові драми; і Бунраку - театр великих
ляльок, який розцвів паралельно з Кабукі (17 –18 вв.), кращі твори для якого
написані японським Шекспіром - Тікамацу Мондзаемоном.
Загальне для
трьох цих форм полягає в тому, що вони мають розвинуту драматургію, включену в
20 столітті в класичну спадщину японської словесності. Традиційно всі три форми
– чоловічий театр, де було заборонено грати жінкам, але в останні десятиріччя
активізувалося прагнення японських жінок опановувати співом і пластикою театру
Ногаку і в кінці 20 століття в цьому театрі виникла жіноча школа.
Специфічною
особливістю японського традиційного театру є також і те, що він функціонує як
високопрофесійний репертуарний і одночасно включений в систему японських
національних свят «мацурі», в яких беруть участь не тільки професіонали, але і
самодіяльні сили любителів. З другої половини 20 сторіччя традиційний театр
отримав статус «світового», ставши репрезентативним японським мистецтвом –
перл, який Японія дарує людству.
Трупи традиційного
театру ведуть широку міжнародну гастрольну діяльність. Самими старовинними
розвинутими формами японського театру є також Гігаку, Кагура, Бугаку - жанри
ранньосередньовічних танцювальних пантомім в масках, які відносяться до 8
століття і більш раннього часу. Ці уявлення можна бачити в сучасній Японії
головним чином під час національних свят і фестивалів мистецтв у формі
реконструкцій старовинних спектаклів. До розряду традиційного театру
відносяться і японські національні танці «буйо», відродження яких прийняло в
останні десятиріччя небувалий розмах.
Рух за
створення театру сучасної драми Сінгекі («новий театр») виник в останній чверті
19 ст. на хвилі освоєння євро-американської культури і до 40-х років 20
сторіччя вже були створені багатожанрова сучасна драматургія і драматичний
театр, представлений різноманітними трупами. Найбільшими театральними
колективами Сінгекі, визнаними до теперішнього часу класичними, є трупи
Бунгакудза (Літературний театр), Мінгей (Театр мас) і Хайюдза (Акторський
театр).
До 80-х
років 20 ст. всередині Сінгекі виникає протестна молодіжна течія, яка оголосила
війну «застою і рутині в театрі» і що створила театральний авангард.
Найкрупнішими представниками театрального авангарду з'явилися режисери Тадасі
Судзукі, Сюдзі Тераяма, Дзюро Кара, Сього Ота. А найоригінальнішим і специфічно
«японським» жанром театру авангарду став пластичний театр Буто, створений
видатним мімом 20 сторіччя, що мав світове визнання, Тацумі Хідзіката
(1928-1986). Він спирався на сюрреалізм і дадаїзм і створив адекватну їм
сценічну мову. Його послідовниками в даний час є Кадзуо Оно, Акадзі Маро, Усійо
Амагацу.
Комерційному
театру тільки в Токіо належить більше 35 театральних будівель місткістю понад
500 місць. Лідируюче місце тут займають мюзикли, японські, але переважно –
зарубіжні. В Японії є сучасний музичний театр, симфонічні і камерні оркестри,
оперні і балетні трупи. Щорічно в країні проводиться декілька десятків
театральних фестивалів.
Грамота для нагородження
.jpg)
Національний гімн японії
Кімі ґа Йо (яп. 君が代, きみがよ)-національний гімн Японії.
Оспівує вічне процвітання країни. Один з найкоротших національних гімнів світу.
В основу гімну покладений вірш в стилі вака зі «Співника японських і
китайських віршів» 1013 року. Найстаріший варіант цього вірша
зустрічається в «Збірці старих і нових японських
пісень» 913 року. Мелодія гімну була написана 1880 року службовцем Міністерства
Імператорського двору Хаясі Хіроморі і відредагована на західний манер німецьким композитором Францом Екертом. З 1893 року виконується на
всіх урочистостях державного і міждержавного рівня. Офіційно затверджений через
сто років після написанння -13 серпня 1999 року законом про національний прапор і гімн Японії.
Японія є практично єдиною країною, у якої немає офіційного державного герба. Іноді, наприклад на обкладинці закордонних паспортів, замість нього використовують емблему Імператорського дому, що являє собою символ у вигляді жовтої або помаранчевої 16-пелюсткової хризантеми з подвійним рядом (хоча, до речі, саме на паспортах другий ряд пелюсток із якоїсь причини не зображено).
Хризантема, завезена з Китаю, в Японії стала символом щастя і мудрості. Також японці нерідко асоціювали цю яскраву квітку, що пашить силою та енергією, із сонцем. Тому, з давніх часів хризантема була символом високого становища або знатності.
Хризантема
– це осіння квітка сонця,
Що
священною вважається в японців.
Кольори
у неї білі та червоні,
Голубі,
темно-коричневі, лимонні.
Верхній
одяг, хризантемами розшитий,
Мали
право лиш обрані носити.
Одягали
його в дні буденні й свята
Імператорська
сім'я та імператор.
Ще ми
знаємо також про хризантему,
Що в
Країні сходу сонця – це емблема.
Комментариев нет:
Отправить комментарий